Звідки у Каїна взялася дружина? І оскільки він вирішив побудувати місто, то людство тоді не було однією лише сім'єю з чотирьох осіб? Хто жив би у цьому місті?
А далі написано: «Тоді Адам знову спізнав свою жінку, й вона вродила сина й назвала його Сет, бо, мовляв, Бог дав мені другого нащадка замість Авеля, що його вбив Каїн. У Сета теж народився син, і він дав йому ім'я Енос. І тоді почали закликати ім'я Господнє.» (Бут 4, 25-26). Виходить, що Сет ніби відшкодував смерть Авеля? А від кого породив сина Сет?
Відповідь: Перш, ніж перейти до відповіді на конкретні поставлені запитання, необхідно сказати кілька слів про те, як взагалі слід читати Книгу Буття.
30 червня 1909 року Біблійна комісія опублікувала Декрет про історичний характер перших трьох глав Книги Буття. За допомогою цього Декрету, по-перше, відкидаються судження, згідно з якими Буття є східними міфами, просто «очищеними» від політеїзму і пристосованими до єврейської релігії. Відкидається також думка, що Буття містить у собі алегорії та символи релігійних і філософських істин, які не відповідають об'єктивній реальності. І, нарешті, Декрет відкидає думку, згідно з якою Буття – це легенди, які були частково вигадані з повчальною метою.
У Декреті перераховуються факти, описані у Книзі Буття, які не піддаються сумніву: такі, як сотворення всіх речей Богом на початку часів, сотворення людини, гріхопадіння перших людей. Що стосується питання про те, яким чином всі ці факти відбувалися, Декрет говорить: «У написанні першої частини Буття священний автор не мав наміру дати наукове пояснення потаємної суті видимих речей і описати точний порядок сотворення, але він прагнув дати своєму народу доступне йому пояснення, відповідне стилю спілкування того часу і почуттів людей. Тому в її тлумаченні не слід прагнути з точністю і сталістю до стилю наукової мови».
У 1948 році Папська Біблійна комісія направляє лист Паризькому Архиєпископу, в якому роз'яснює: «Питання літературних форм перших 11 глав Буття вельми неясне і багатоскладове. Ці літературні форми не відповідають жодній із класичних категорій і не можуть бути проаналізовані у світлі греко-латинських або сучасних літературних жанрів. Тому не можна заперечувати чи стверджувати їх історичність у цілому, не застосовуючи до них несправедливо правила будь-якого літературного жанру (...) Заявляючи апріорі, що ці розповіді не містять історії в сучасному розумінні цього слова, можна без зусиль прийти до висновку, що вони її не містять ні в якому сенсі. Проте, вдаючись до простої образної мови, що відповідає мисленню менш просунутого людства, вони передають основні істини, які лежать в основі домобудівництва спасіння, і в той же час народний опис витоків людського роду і вибраного народу.»
Енцикліка «Humani generis», пояснюючи деякі моменти Книги Буття, підкреслює і узагальнює, по суті, ту ж думку: автор перших глав Буття використовує просту і метафоричну мову, що відповідає менталітету народу. І якщо якісь елементи взяті з народних оповідей, то не можна забувати, що це було зроблено за Божественним натхненням, яке вберегло їх від будь-якої помилки у виборі та оцінці цих джерел. Таким чином, народні перекази, включені у Біблію, не можна ставити на один рівень з міфологією, плодом фантазії народів.
Отже, перейдемо до конкретних запитань: Звідки у Каїна взялася дружина? Якщо, крім його батьків, не існує жодної людини? Звідки взялася дружина для Сета і хто буде жити у місті, заснованому Каїном? Відповідь, напевно, автор запитання вже знайшов сам: її потрібно шукати саме у ключі всього вищесказаного. Згідно священного тексту, Адам прожив довго і залишив після себе безліч синів і дочок, про імена яких не повідомляється. Коли євреї розповідали своїм дітям про сотворення світу і про священну історію, то вони повинні були відповідати їм на ті ж самі запитання, які ставить сьогоднішній читач Біблії. І відповідь потрібно шукати у п'ятому розділі Буття: « Ось книга родоводу Адама. Коли Бог сотворив людину, він створив її на подобу Божу. Сотворив він їх – чоловіка й жінку, і благословив їх, і дав їм ім'я «людина» тоді, коли сотворив їх. Як прожив Адам 130 років, то народився в нього син на його подобу й на його образ, і дав він йому ім'я Сет. Віку ж Адамового, після того, як народився Сет, було 800 років, і породив він інших синів і дочок. Всього прожив Адам 930 років і аж тоді помер.» (Бут 5, 1-5).
Перечитавши ще раз ці фрази, ми не тільки знаходимо відповідь на наші запитання про кількість людей, але і більше ясності у тому, що означає наслідок первородного гріха, що проявляється у пошкодженні людської природи. А також розуміємо сенс обітниці про спасіння людства, спасіння людини від пошкодження її єства. Це обітниця поступово йшла до свого виконання разом із рухом людства до цього спасіння, аж до пришестя Ісуса Христа, Воскресіння Якого стало запорукою для нашого преображення, преображення нашої людської природи.
Ще раз повертаючись до способу читання Святого Письма, нагадаємо рекомендації, яким ми завжди повинні слідувати, коли долучаємося до читання святих текстів. Їх дає нам ІІ Ватиканський Собор у догматичної конституції «Dei Verbum»: «Оскільки Бог говорив у Святому Письмі через людей і до людства, то тлумач Святого Письма, щоб усвідомити, що Бог хотів нам повідомити, повинен уважно дослідити, що автор насправді мав намір сказати і що Богу було вгодно відкрити нам через його слова. Щоб з'ясувати намір автора святих текстів, потрібно, крім усього іншого, брати до уваги і «літературний жанр». Дійсно, істина викладається і виражається по-різному і різними способами у текстах історичних, пророчих, поетичних або в інших «мовних жанрах». Тому потрібно, щоб тлумач досліджував сенс, який автор хотів висловити і висловив у певних обставинах, відповідно до умов свого часу і своєї культури, за допомогою вживаних у його час літературних жанрів. Адже для правильного розуміння того, що автор хотів ствердити своїм текстом, потрібно звернути належну увагу як на звичні, природжені способи сприйняття, пояснення і розповіді, що існували за часів агіографа, так і на ті, що в ту епоху повсюдно вживалися у спілкуванні людей один з одним. Але, оскільки Святе Письмо слід читати і тлумачити за допомогою того ж Духа, під впливом Якого воно було написане, для вірного з'ясування сенсу святих текстів потрібно не менш ретельно звертати увагу на зміст і єдність усього Письма, враховуючи живе Передання всієї Церкви і згоду віри. Завдання ж екзегетів - згідно з цими нормами сприяти глибшому розумінню і викладу змісту Святого Письма, щоб завдяки цьому вивченню, у деякому розумінні підготовчому, визрівало судження Церкви. Бо все, що було сказане про тлумачення Біблії, врешті решт підлягає судженню Церкви, яка виконує Божественне доручення і служіння: зберігати і тлумачити Слово Боже».
Немає коментарів:
Дописати коментар