Святий Климент

 брат Роман Боляк   та о. Іван Сикало   про Св. Климента Гофбауера

«Святі - це пережите Євангеліє» (св. Альфонс Лігуорі). Може саме тому вони є людьми понадчасовими, не пов'язаними тісно ні з певною країною, ні з певною історичною епохою. Їхній заклик звучить і після їхньої смерті аж у далекому майбутньому. У тому кожне покоління знову відкриває для себе, що даний Святий має йому сповістити.

Климент Марія Гофбауер був феноменам віри. Йому важко було зрозуміти, як можуть люди жити ї не вірити. Людина без віри була в його очах, як риба без води. Але при цьому віра для нього не була якимось обов'язком. Він постійно говорив про велике щастя, яке випливає з факту, що можна вірити. Дякував Богові за цей дар і говорив, що краще втратити життя, ніж загубити віру. Життя Гофбауера було повним довіри спілкуванням з Богом. Де б Святий не перебував, він щиро віддавався літургійній молитві. Євхаристія була центром його духовного життя. Свідки згадували, з яким хвилюванням він відправляв Євхаристію чи йшов з дароносицею, ніби був цілковито поглинутий чаром близькості Спасителя. Немає потреби говорити, що Климент плекав внутрішню побожність до Матері Божої, бо це очевидно. Він був великим шанувальником Марії. Тому й писав у одному з листів, що йому дуже приємно, коли до його імені Климент додається ім’я Марія.

Климент Марія Гофбауер, незважаючи на численні невдачі і безперервні переслідування, не був сумною людиною, а навпаки - був радісним Святим. Смуток називав «парою з пекла». Мав велике почуття гумору і не цурався навіть грубуватих жартів. Зненавидів янсеністів, які в ім'я релігії вбивали радість віруючих людей. Цей Святий, обдарований харизмою гуманізму, забороняв будь-які надмірності. Щоправда, до себе був суворий, але не надмірно. У старшому віці, на відміну від молодості, не відмовлявся від склянки доброго вина чи горнятка кави. Притримувався погляду, що в релігійному житті звичайна дорога є найпевнішою, а внутрішнє умертвлення важливіше, ніж зовнішня суворість. Він відзначався гнучким розумом, бо міг пристосувати свої душпастирські методи до реальної ситуації. При цьому був покірним і вважав себе лише скромним знаряддям у руках Спасителя, як мітла, котру після використання ставлять у куток. Тому й не переймався успіхами і, попри численні невдачі й переслідування, залишався спокійним та завжди готовим діяти. Цей апостольський муж знав, що Бог присутній в історії – «і відкуплення велике в Нього» (Пс. 130, 7). Цей девіз, вписаний у герб Згромадження редемптористів, був життєвим мото Гофбауера.

Жодне зусилля для слави Божої не минає даремно.

У момент смерті закінчується земна біографія людини. Але є померлі, які більше впливають на формування сучасного і майбутнього, ніж багато хто з живих. Климента Гофбауера можна зарахувати до таких людей. Його похорон був великим тріумфом, а місце його останнього спочинку, цвинтар Maria-Enzersolof, вже невдовзі став свого роду святилищем. Багато людей приходило до його могили. Вони були переконані, що той, який за життя так багато їм допоміг, може бути їхнім заступником у небі.

4 листопада 1862 року урочистою процесією тлінні останки Гофбауера перенесли до Відня і поховали у церкві редемптористів Maria am Gestade. Колись у безвихідній ситуації Климент писав: «Тільки Бог знає, де мої старі кості будуть спочивати аж до дня воскресіння». Тоді він не міг навіть передбачити, що це у церкві Maria am Gestade у маленькому ковчезі спочиватимуть його кості. У 1868 році Папа Лев ХІІІ беатифікував Климента, у 1909 р. Пій X його канонізував, у 1914 році св. Климента було оголошено покровителем Відня. Його найбільші успіхи прийшли щойно після смерті.

Здійснився задум Гофбауера, щоб через віру формувати майбутнє. Немає нічого дивного, що він заслужив на ім'я апостола Варшави, а після вигнання з неї став Апостолом Відня.

Дух Климента закликає нас любити Церкву і Вітчизну. Дух Климента говорить нам гарячою набожністю вшановувати Ісуса в Євхаристії, вбачати Христа у всіх бідних і потребуючих братах і поспішати до них з конкретною допомогою. За прикладом Климента нам треба щиро прикладати розум, серце і руки, щоб полегшити кожну біду, якої зазнають наші брати. Від св. Климента нам треба, нарешті, навчитися, що будь-яке зусилля, прикладене для доброї справи, для Церкви і Вітчизни, не буде даремним, хоч би і не давало негайних результатів. Сума здійсненого добра переможе, зрештою, все зло, здолає всі кризи і наблизить до нас краще майбутнє.

джерело www.cssr.lviv.ua