Проповідь . Петра Креніцького (м.Приморськ 7 квітня 2012)

Літургійні читання

Благовіщення Пречистої Діви Марії

Лазарева суббота

Ап. Благовіщення – Євр. 306 зач.; 2, 11-18.

11. Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12. коли каже: «Я звіщу ім'я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13. І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14. А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15. і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16. Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18. Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.

Єв. Благовіщення – Лк. 3 зач.; 1, 24-38.

24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: 25. “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” 26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. 28. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” 29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30. Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. 32. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33. і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” 34. А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” 35. Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36. Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37. нічого бо немає неможливого в Бога.” 38. Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.

Євр. 333 зач.; 12, 28-13, 8

28. Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом. 29. Бо Бог наш - вогонь, що пожирає. 1. Братня любов нехай перебуває! 2. Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили. 3. Про в'язнів пам'ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі в тілі. 4. Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5. У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, сам бо говорив: «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину», 6. так що ми сміло можемо сказати: «Господь - мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?» 7. Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки.

Йо. 39 зач.; 11, 1-45

1. Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» 4. Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» 5. Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» 8. Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9. Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11. Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» 12. А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» 13. Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15. і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» 16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» 17. Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, 19. і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! 22. А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» 23. І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» 24. «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» 25. А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! 26. Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» 27. «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» 28. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33. Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34. запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» 35. Заплакав Ісус. 36. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37. А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» 38. І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» 40. «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41. Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» 43. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44. І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» 45. І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.