Літургійні читання на 19 лютого

Неділя про Страшний суд

Прп. Вукола, єп. Смирнського
свщмч. Сілвана, єп. Ємеського, і тих, що з ним
Неділя м’ясопусна

Ап. – 1 Кор. 140 зач.; 8, 8-9, 2.

8. Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9. Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10. Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11. Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13. Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м'яса, щоб не спокушувати мого брата. 1. Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2. Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.

Єв. – Мт. 106 зач.; 25, 31-46.

31. Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42. бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45. А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Роздуми до Слова Божого на М’ясопусну неділю

Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його останнього дискурсу, записаного в Євангелії від Матея (25, 31 – 46). В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус наголошує на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24, 32 – 25, 30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

Два Царства. Син Чоловічий, який приходить наприкінці часів є Царем (25, 34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25, 31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25, 34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти-царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені в подвійності земної історії – тепер, наприкінці цієї історії, дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Чоловічий з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12, 26). Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар.

Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матея, сходяться в одну точку в цій сцені: Ісус зображений як Син Чоловічий (25, 31), якому Бог є Отцем (25, 34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1,1–2, 2; 21, 4-9); також названий Господом (25, 37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці (2, 6; 9, 36; 18, 12; 26, 31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як «Той Хто приходить» (25, 31), Ісус сповнює христологічну роль (11, 3; 23, 39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24, 30, 42 – 44, 46; 25, 10; 19; 27).

Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Чоловічий. Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа. Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання Євангелія.

Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5, 17 – 48; 7, 12; 22, 34 – 40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20, 28). Те саме слово, яке перекладається як «служитель» (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25, 44). Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби «оцих найменших», й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…

джерело :www.credo-ua.org