Патріарх, визнаний народом

На гербі Йосифа Сліпого є напис Per aspera ad astra ("Крізь терни до зірок"). Поза тим, що Патріарх Йосиф був одним із найбільш впливових та відомих українців у другій половині ХХ століття, його життя було куди більш тернистим, аніж зірковим.

Зірка Йосифа Сліпого почала сходити у 32 річному віці – тоді, у 1925 році, молодий отець, що мав за спиною навчання в Інсбруці та Римі став ректором Львівської семінарії. На той час Українська греко-католицька церква була найпотужнішою українською інституцією не лише в Галичині, але й багатьох країнах еміграції.

Молодому ректору слід було проявити неабиякі здібності, щоб виправдати довіру Митрополита й отримати загальне визнання.

Греко-католики. Історичний контекст

Як блискучий науковець, отець Йосиф не лише розвиває семінарію, але й робить важливий крок у майбутнє – засновує Львівську Богословську Академію. Разом із Шептицьким вони розглядали це як перехідний етап до створення повноцінного Українського католицького університету.

Що таке університет для українців у першій половині ХХ століття – зайве говорити. Створення українського університету було головним питанням до австро-угорської та польської адміністрації, а боротьбу за нього називали "альфою і омегою наших національних змагань".

Митрополит Йосиф Сліпий

Втім, те, що не могла чи не хотіла зробити австрійська, а потім польська влада вирішили зробити Шептицький та Сліпий. Богословська академія від початків мала два факультети – філософський і богословський, і ще бодай один – правничий, намагався відкрити отець-ректор.

У цій діяльності теж траплялися тернини. Одна з них – конфлікт із професором Гавриїлом Костельником, дасть про себе знати майже через два десятиліття. А тоді, у 1928 році, Сліпий змушений буде звільнити відомого й авторитетного отця Костельника із семінарії у зв’язку з його антилатинницькими поглядами.

Проте отця Сліпого все більше цінував митрополит Андрей Шептицький. Коли у 1939 році прийшли так звані "перші совіти", митрополит, бачачи нову загрозу, відправляє таємного посланця до Ватикану з проханням затвердити на митрополичому престолі як наслідника отця Йосифа. Останній не був готовий до такого спадку, але як він визнав через три роки: "Я не міг ставити перешкоди моїм свяченням, бо в час гонення свячення не є честю, а в першій мірі тягарем".

Герб митрополита

22 грудня 1939 року у дуже вузькому колі осіб відбувається хіротонія отця Йосифа на єпископа. Символічно, що замість владного єпископського жезлу із рук Шептицького він отримує дерев’яний посох. Цей посох належав єпископові Йосифові Боцянові, якого Шептицький підпільно висвятив у 1914 році в одному з київських готелів. На той час Митрополит Андрей мав статус "Царського в’язня" і напередодні етапу з Києва в глиб Росії, проводить хіротонію й призначає єпископа Боцяна відповідальним за Волинь, яка була частиною Російської імперії.

Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ

Через чверть століття історія повторюється. Шептицький завжди був великим візіонером: бачачи усі загрози, які ніс більшовицький режим, він також знаходив й позитивні сторони. А такою було об’єднання українських земель, а відтак – нове поле праці для духовенства.

Владика Йосиф Сліпий отримує свою частку відповідальності на новій території – митрополит робить його відповідальним за "Велику Україну".

Львівська газета "Національна політика", що її передплачував отець Йосиф Сліпий, ректор Львівської Богословської Академії. З колекції Вахтанга Кіпіані

Сходження на престіл

 Як виглядають терни нового режиму, Сліпий та інші мешканці митрополичих палат могли відчути ще у 1941 році. При відступі Червоної армії їх усіх вивели під стінку Собору Юра , на Сліпому роздерли рясу й приготували до розстрілу. Тоді минулося…

Сповна пройти випробування довелося після другого приходу совітів. В часі вони збіглися із смертю Митрополита Андрея, що сталася 1 листопада 1944 року. Перед тим Шептицький 44 роки перебував на галицькому престолі. За той час Греко-католицька церква зробила небувалий поступ, а для двох поколінь галичан він був "Князем" не лише Церкви, але й цілого народу.

Радянські чинники вказували: "Вплив митрополита Шептицького і авторитет серед віруючих і духовенства уніатської Церкви в Західній Україні – величезні. Без перебільшення можна сказати, що такого безумовного авторитету і впливу немає жоден із голів церковних течій у СРСР" (довідка уповноваженого у справах релігії при уряді УРСР від 30 серпня 1944 р.).

Йосиф Сліпий (попереду) та митрополит Андрей Шептицький (у візочку). Фото - Центральний державний історичний архів у Львові

Натомість, Йосифу Сліпому, якого знали як ректора-інтелектуала, слід було на митрополичому престолі ще закріпитись.

15 листопада 1944 року Микита Хрущов у листі до Сталіна писав: "Митрополит Йосиф Сліпий ще не користується достатнім авторитетом серед єпископів і духовенства греко-католицької церкви. Частина священнослужителів незадоволена його призначенням, бо вважає його чоловіком слабовольним, нездатним бути керівником цієї церкви…".

Якщо й доля правди у цих словах була, то сама ж радянська система й протистояння з нею дали можливість Сліпому здобути цей авторитет і не лише серед своїх вірних, але й мільйонів людей у світі.

Фотограф спецслужб зафіксував для історії момент арешту митрополита

Йосифу Сліпому довелося одразу оцінити всю вагу спадку свого великого попередника – НКВД поставило перед ним вимогу публічного засудження повстанського руху. Своє перше послання до вірних Йосиф Сліпий спрямовує на засуд політичних вбивств. Проте це зовсім не задовольнило органів безпеки: там не було жодної прямої згадки ОУН чи УПА, а також у влади виникли небезпідставні підозри, що послання не було поширене серед вірних.

Коли ж незабаром відбудеться планована ще за життя Шептицького поїздка делегації УГКЦ до Москви, то отець Гавриїл Костельник марно вимагатиме від митрополита Йосифа у документі, скерованого до влади, вписати абревіатуру УПА.

Згодом саме Костельник, надломлений сімейною трагедією, але й маючи свої порахунки із Сліпим, очолить рух, інспірований НКВС, за приєднання УГКЦ до РПЦ.

Per aspera

Новою сторінкою в історії УГКЦ стало 11 квітня 1945 року. Того дня арештовано та відправлено до Києва митрополита Сліпого, а вслід за ним усіх єпископів та частину священиків. Розпочалося відкрите й жорстоке знищення УГКЦ, яке дасть привід назвати її найбільш переслідуваною церквою у світі.

Неопалима церква. Як "саморозпустилася" УГКЦ

Йосиф Сліпий не відокремлював своїх страждань від долі цілого народу: "Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним і з сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят. Мене вирвано із гущі повірених мені вірних, їх вирвано від рідної, потом їхнього чола і кервавицею рук багатьох поколінь зрошеної землі…".

І далі: "Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді… По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію… Але я рішучо відмовився. Почалися дальші наступи, але це до нічого не довело, бо я вже млів з обезсилення…".

Речі, вилучені співробітниками радянських спецслужб. Фото РІСУ

Поміж іншого, під час перебування митрополита Йосифа та інших єпископів у слідчому ізоляторі у Києві, постійно допомогу та передачі приноситимуть православні монахині. Після того як Митрополит РПЦ Іоан відмовився задовольнити прохання греко-католиків, які організовували підтримку ув’язненим пастирям, це взяла під свою опіку ігуменя Покровського монастиря Архелая (Олена Савельєва).

Крізь терни, Митрополиту Йосифу доведеться йти довгі 18 років ув’язнення.

Тюремні та табірні поневіряння владики. Карта з музею с. Заздрість Тернопільської обл.

Після відбуття першого, восьмилітнього терміну, його утримуватимуть в будинку пристарілих в Красноярському краї. Тут, на пропозицію радянської влади він писатиме історію УГКЦ. Частково й за цю працю йому дадуть наступний, 7-літній термін. Ще перед його проголошенням, митрополит охарактеризував його так: "При моєму віці і стані здоров’я – то кара смерті".

Фактично інформація про смерть Сліпого поширювалася ще в 1940-х, але всередині 1950-х на Захід почали повертатися іноземці, які сиділи в сталінських таборах. В різних спогадах з’явилося ім’я священика-мученика. Зокрема, австрієць Франц Ґросбауер згадував інцидент з урками, які напали на Сліпого щоб пограбувати. Це закінчилося тим, що "Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і з носа сочилася кров".

В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, між іншим, перше зробив уже в 1947 році, сповідав, служив таємні Літургії та висвячував духовенство. Знову ж, за аналогією з Шептицьким, перед виїздом до Риму в московському готелі він висвятить нового єпископа для катакомбної Церкви.

            Кардинал з радянським громадянством

Визволення Митрополита Сліпого безпосередньо пов’язане із Папою Іваном ХХІІІ. Тим самим, який був посередником між президентом США Джоном Кеннеді та першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим в часі карибської кризи.

Представник Кеннеді Норман Казенс, їдучи на зустріч в Москву, зробив візит до Ватикану, де дізнався про митрополита-мученика. На зустрічі із Хрущовим Казенс підняв питання звільнення 70-літнього Сліпого. Тим більше, що в церковному світі відбувалася важлива подія – ІІ Ватиканський Собор.

Перші хвилин у вільному світі після 18 років ув'язнення

Йосиф Сліпий не бажав виїжджати з СРСР – як "Батько Церкви" він хотів і мав би лишитись із своєю паствою. Втім, його вдалося переконати, адже це був шанс, як він сам оцінив: "завершувати те, чого не міг довершити як в’язень".

У листі, який він отримав від Папи, було кілька слів: "Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене. Нехай Його Ангел Вам товаришить".

Перша зустріч з Папою була не менш зворушливою: "Він зовсім як батько… Він взяв мене в обійми і плакав", - писав Сліпий про свої перші дні на волі, у лютому 1963-го.

Очільник Греко-Католицької церкви- кардинал Сліпий, 1965 р.

До речі, Йосиф Сліпий до кінця свого життя не змінив радянського паспорта – він лишався громадянином тієї держави, де перебувала більшість його вірних.

Його поява на ІІ Ватиканському Соборі стала більш аніж сенсацією. Захід, який переживав часи матеріального розквіту та політичного спокою, побачив людину, яка була уособленням перших християн і яку порівнювали з апостолом Павлом, після його звільнення з ув’язнення.

Часопис "Патріархат" почав виходити ще у 1960-х за океаном, видається й донині у Львові

Водночас, УГКЦ, яку називали "Церквою мовчання", вмить отримала надзвичайно потужний голос, який промовляв на цілий світ.

У своєму першому виступі на Ватиканському Соборі в жовтні 1963 року митрополит Сліпий озвучив прагнення греко-католиків отримати статус Патріархату.

Рим на це не згодився, хоча у 1963 році його визнали Верховним Архієпископом із доволі широкими правами, а в 1965-у Йосиф Сліпий стає кардиналом. Ці рішення одразу викликали протест з радянського боку.

Ймовірно, що не лише радянські органи, але й певні кола Ватикану пошкодували появі митрополита у вільному світі.

Його боротьба за права переслідуваної Церкви була безкомпромісною й напевно не було інших ієрархів у всій Католицькій церкві, які могли б так гостро й прямо говорити із папами.

Коли вчергове не вдалося полагодити справу Патріархату, Сліпий прямо сказав Папі Павлові VI: "Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник… Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату!".

Папа Іван Павло ІІ та митрополит Йосиф, зустріч у Римі в 1978 р.

Коли йшла мова про визволення Митрополита із неволі, то апелювали до милосердя радянської влади над старою та немічною людиною. Натомість, Глава УГКЦ, який прожив 92 роки, проявив надзвичайну активність як на міжнародній арені, так і для консолідації розкиданих по світу українців.

Ще в першій рік, перебуваючи у Західному світі, він здійснив мрію свою та Шептицького, заснувавши Український Католицький Університет у Римі і кілька філій по світу. За кілька років він об’їхав українські поселення в Північній та Південній Америці, Європі та Австралії.

1968: майбутній верховний архиєпископ УГКЦ Любомир Гузар (зліва) супроводжує свого духовного батька. Оселя Спілки української молоді Еленвілл у Сполучених Штатах

У Римі побудував Собор Святої Софії, засновував монастирі, розвивав видавництва й, поміж іншого, завжди відкладав частину накладу книг для потреб майбутньої вільної України.

Здавалося б уся українська громада у вільному світі мала б сконсолідуватися навколо свого пастиря. Проте, однією із найболючіших для Сліпого справ були взаємини з єпископами, які не одностайно підтримали започаткований ним рух за Патріархат. Зусиллями мирян та духовенства у 1975 році Йосифа Сліпого проголошують Патріархом, проте цей крок не визнає Ватикан.

Раритет - блок значків з портретом ісповідника віри Йосифа Сліпого

Визволення митрополита Йосифа із ув’язнення та його перебування на Заході історики часто називають ad astra. Після всього пережитого новий період безперечно мав би бути шляхом "до зір". А все ж, як писав у своєму заповіті сам владика: "І цей шлях, як скоро виявилося не був шляхом, на якому світили "астра" - ясні зорі.

Він і далі був шляхом в’язня Христа ради, тим разом в’язня на химерній волі".

джерело: www.istpravda.com.ua