субота, 6 липня 2013 р.

Lumen Fidei – перша енцикліка Папи Франциска

Lumen FideiСвітло віри») – так називається перша енцикліка Папи Франциска, підписана 29 червня 2013 року, яка вийшла в п’ятницю, 5 липня. Звернена до єпископів, пресвітерів, дияконів, богопосвячених осіб та мирян і поділена на чотири розділи, вона, як зазначає сам Папа Франциск у 7 пункті, була майже закінчена його попередником, і додає: «За це я йому дуже вдячний й у Христовому братерстві приймаю цю цінну працю, роблячи свій вклад ».

Хто вірує, той бачить. Хто вірує, той ніколи не самотній, тому що віра - це добро для всіх, спільне благом, яке допомагає відрізняти добро від зла, будувати наші суспільства, даруючи надію. Саме так можна окреслити головну думку енцикліки: віра не відокремлює людини від дійсності, але допомагає збагнути її найглибше значення. « В епоху, якою є наша, – пише Папа, – в якій віра сприймається як ілюзія, як стрибок у порожнечу, що стоїть на перешкоді людській свободі, важливо смиренно та відважно ввіритися та довіритися милосердній Божій любові, яка випростовує кривизни нашої історії».
Вірогідним свідком віри є Ісус, через якого Бог діє в історії. Хто вірує в Ісуса, той не тільки дивиться на Нього, але також і під Його кутомзору. І подібно, як у щоденному житті ми довіряємося архітекторові, фармацевтові, адвокатові, що знають краще за нас певні речі, так само у справі віри ми ввіряємося Ісусові, «експертові Божих речей», який пояснює нам Бога. «Віра не є приватним фактом, – наголошує Святіший Отець, – тому що її визнаємо у Церкві, як конкретному сопричасті віруючих».
Папа зауважує тісний зв’язок між вірою, істиною та любов’ю. Як читаємо в енцикліці, віра без істини не спасає, залишаючись лише гарною казкою, передовсім сьогодні, коли переживаємо справжню кризу правди, спричинену культурою, що вірить лише в технології та правду кожної окремої особи, віддаючи перевагу індивіду, а не спільному добру. Найбільше забуття сучасного світу, як наголошує Святіший Отець, - це відкинення великої істини, забуття питання про Бога, з огляду на побоювання фанатизму, віддаючи перевагу релятивізму. Однак, віра - це не прямолінійність, віруючий не є нахабним, тому що правда, яка походить з Божої любові, не накидається силою і не розтоптує особистість. Саме тому можливий діалог між вірою та розумом: насамперед, тому що віра пробуджує критичний сенс та розширює горизонти розуму; а по-друге, тому що Бог є світлим, а отже, навіть невіруючі, які шукають Його щирим серцем, можуть Його знайти. За словами Папи, той, хто стає на дорогу чинення добра, той вже наближається до Бога.
Наступний важливий пункт енцикліки - євангелізація: той, хто відкрився на Божу любов, не може тримати цей дар виключно для себе. Подібно, як полум’я, яке запалюється одне від одного, так і світло Ісуса сяє на обличчях християн і передається з покоління в покоління завдяки свідкам віри. Отож, існує міцний зв’язок між вірою та пам’яттю, бо любов Бога єднає усі часи та робить нас сучасниками Ісуса.
Але існує і спеціальний засіб передавання віри. Ним є Святі Тайни. Насамперед – Хрищення, яке пригадує нам про те, що віра має бути одержаною в церковному сопричасті, тому що ніхто не може охристити сам себе. Воно також вказує на співпрацю між Церквою та родиною в передаванні віри. Цінна пожива для віри - Пресвята Євхаристія, яка вчить нас дивитися у глибину дійсності. Інші засоби - це «Символ віри» та «Отче наш», які занурюють віруючого у правди, які він визнає, та дають йому можливість дивитися очима Ісуса. Врешті, Десять Божих Заповідей, які не є збором заборонних наказів, але конкретними вказівками про те, як увійти в діалог із Богом. Крім того, віра є одною, а єдність віри - це єдність Церкви.
Останній розділ пояснює зв’язок між вірою та будуванням спільного добра: віра, яка народжується з Божої любові, робить міцнішими узи між людьми, стає на служінні справедливості, права, миру. Вона не віддалена від світу, навіть більше, якщо усунемо її з наших міст, то втратимо довіру між собою, залишаючись об’єднаними виключно з огляду на страх чи інтереси.
Віра просвітлює різні середовища. Ними є родина, заснована на подружжі, як постійному зв’язку між чоловіком та жінкою; світ молоді, яка прагне великих ідеалів і якій зустріч із Христом дарує стійку надію, що не розчаровує. Віра, як наголошує Папа, - це не місце втечі для боязких, але розширення горизонтів життя.
Віра також просвітлює природу, допомагає нам шанувати її та шукати такі моделі розвитку, які не ґрунтуватимуться лише на користі і прибутку, але сприйматимуть створений світ, як дар. Вона вчить нас визначати справедливі форми управління, в яких влада є від Бога і є служінням спільному добру. Вона дарує нам можливість прощення, що веде до подолання конфліктів. І коли бракує віри, то існує небезпека, що забракне фундаментів життя, як нагадує Святіший Отець. А тому, не потрібно соромитися прилюдно визнавати Бога, адже віра просвітлює усе суспільне життя.
Також страждання і смерть набувають сенсу, коли поручаємося Богові. «Страждаючій людині, – читаємо в енцикліці, – Бог не дає аргументів, які все пояснюють, але пропонує свою присутність та супровід. Тому віра поєднана з надією».
Закінчується енцикліка молитвою до Пресвятої Богородиці, яку названо «досконалим образом» віри, просячи її, щоб навчила нас споглядати на світ очима свого Сина.
Радіо Ватикану

Немає коментарів:

Дописати коментар