Lumen Fidei («Світло віри») – так називається
перша енцикліка Папи Франциска, підписана 29 червня 2013 року, яка
вийшла в п’ятницю, 5 липня. Звернена до єпископів, пресвітерів,
дияконів, богопосвячених осіб та мирян і поділена на чотири розділи,
вона, як зазначає сам Папа Франциск у 7 пункті, була майже закінчена
його попередником, і додає: «За це я йому дуже вдячний й у Христовому
братерстві приймаю цю цінну працю, роблячи свій вклад ».
Хто вірує, той бачить. Хто вірує, той ніколи не самотній, тому що
віра - це добро для всіх, спільне благом, яке допомагає відрізняти добро
від зла, будувати наші суспільства, даруючи надію. Саме так можна
окреслити головну думку енцикліки: віра не відокремлює людини від
дійсності, але допомагає збагнути її найглибше значення. « В
епоху, якою є наша, – пише Папа, – в якій віра сприймається як ілюзія,
як стрибок у порожнечу, що стоїть на перешкоді людській свободі, важливо
смиренно та відважно ввіритися та довіритися милосердній Божій любові,
яка випростовує кривизни нашої історії».
Вірогідним свідком віри є Ісус, через якого Бог діє в історії. Хто
вірує в Ісуса, той не тільки дивиться на Нього, але також і під Його
кутомзору. І подібно, як у щоденному житті ми довіряємося архітекторові,
фармацевтові, адвокатові, що знають краще за нас певні речі, так само у
справі віри ми ввіряємося Ісусові, «експертові Божих речей», який
пояснює нам Бога. «Віра не є приватним фактом, – наголошує Святіший
Отець, – тому що її визнаємо у Церкві, як конкретному сопричасті
віруючих».
Папа зауважує тісний зв’язок між вірою, істиною та любов’ю. Як
читаємо в енцикліці, віра без істини не спасає, залишаючись лише гарною
казкою, передовсім сьогодні, коли переживаємо справжню кризу правди,
спричинену культурою, що вірить лише в технології та правду кожної
окремої особи, віддаючи перевагу індивіду, а не спільному добру.
Найбільше забуття сучасного світу, як наголошує Святіший Отець, - це
відкинення великої істини, забуття питання про Бога, з огляду на
побоювання фанатизму, віддаючи перевагу релятивізму. Однак, віра - це не
прямолінійність, віруючий не є нахабним, тому що правда, яка походить з
Божої любові, не накидається силою і не розтоптує особистість. Саме
тому можливий діалог між вірою та розумом: насамперед, тому що віра
пробуджує критичний сенс та розширює горизонти розуму; а по-друге, тому
що Бог є світлим, а отже, навіть невіруючі, які шукають Його щирим
серцем, можуть Його знайти. За словами Папи, той, хто стає на дорогу
чинення добра, той вже наближається до Бога.
Наступний важливий пункт енцикліки - євангелізація: той, хто
відкрився на Божу любов, не може тримати цей дар виключно для себе.
Подібно, як полум’я, яке запалюється одне від одного, так і світло Ісуса
сяє на обличчях християн і передається з покоління в покоління завдяки
свідкам віри. Отож, існує міцний зв’язок між вірою та пам’яттю, бо
любов Бога єднає усі часи та робить нас сучасниками Ісуса.
Але існує і спеціальний засіб передавання віри. Ним є Святі Тайни.
Насамперед – Хрищення, яке пригадує нам про те, що віра має бути
одержаною в церковному сопричасті, тому що ніхто не може охристити сам
себе. Воно також вказує на співпрацю між Церквою та родиною в
передаванні віри. Цінна пожива для віри - Пресвята Євхаристія, яка вчить
нас дивитися у глибину дійсності. Інші засоби - це «Символ віри» та
«Отче наш», які занурюють віруючого у правди, які він визнає, та дають
йому можливість дивитися очима Ісуса. Врешті, Десять Божих Заповідей,
які не є збором заборонних наказів, але конкретними вказівками про те,
як увійти в діалог із Богом. Крім того, віра є одною, а єдність віри -
це єдність Церкви.
Останній розділ пояснює зв’язок між вірою та будуванням спільного
добра: віра, яка народжується з Божої любові, робить міцнішими узи між
людьми, стає на служінні справедливості, права, миру. Вона не віддалена
від світу, навіть більше, якщо усунемо її з наших міст, то втратимо
довіру між собою, залишаючись об’єднаними виключно з огляду на страх чи
інтереси.
Віра просвітлює різні середовища. Ними є родина, заснована на
подружжі, як постійному зв’язку між чоловіком та жінкою; світ молоді,
яка прагне великих ідеалів і якій зустріч із Христом дарує стійку надію,
що не розчаровує. Віра, як наголошує Папа, - це не місце втечі для
боязких, але розширення горизонтів життя.
Віра також просвітлює природу, допомагає нам шанувати її та шукати
такі моделі розвитку, які не ґрунтуватимуться лише на користі і
прибутку, але сприйматимуть створений світ, як дар. Вона вчить нас
визначати справедливі форми управління, в яких влада є від Бога і є
служінням спільному добру. Вона дарує нам можливість прощення, що веде
до подолання конфліктів. І коли бракує віри, то існує небезпека, що
забракне фундаментів життя, як нагадує Святіший Отець. А тому, не
потрібно соромитися прилюдно визнавати Бога, адже віра просвітлює усе
суспільне життя.
Також страждання і смерть набувають сенсу, коли поручаємося Богові.
«Страждаючій людині, – читаємо в енцикліці, – Бог не дає аргументів, які
все пояснюють, але пропонує свою присутність та супровід. Тому віра
поєднана з надією».
Закінчується енцикліка молитвою до Пресвятої Богородиці, яку названо
«досконалим образом» віри, просячи її, щоб навчила нас споглядати на
світ очима свого Сина.
Радіо Ватикану
Немає коментарів:
Дописати коментар